Шкільний тур-пакет

Хустський замок був заснований угорським королем Ласло I Святим в 1090 для захисту від вторгнень половців, але був зруйнований під час монгольського вторгнення до Угорщини і був перебудований в 1318. Перша згадка про власне місті Хусті, виниклому як посад біля замку, відноситься до 1329, коли Хуст та Тячів отримали від короля Карла Роберта привілеї і статус «королівських міст».

 

У 1458 король Матьяш Корвін заточиву Хустському замку свого дядька, бунтівного Міхая Сіладі. Під час повстання Дьєрдя Дожі (1514) район Хуста був охоплений активним селянським рухом, і повсталим селянам вдалося на деякий час захопити фортецю. В результаті поразки Угорського королівства від Османської імперії при Мохачі (1526) Хуст став частиною князівства Трансільванія. У 1546 імператор Фердинанд I відбив місто у Трансільванії. У 1594 Хуст був розорений кримськими татарами, але узяти фортецю їм так і не вдалося. Надалі замок піддавався облозі в 1644 арміями Дьєрдя I Ракоці, в 1657 польськими і в 1661-1662 турецькими військами.

17 серпня 1703 Хустський замок був зайнятий повсталими військами Ференца II Ракоці, що складалися як з угорського, так і з слов'янського населення, і саме тут була проголошена незалежність Трансільванії. Хуст був останнім оплотом повстанців-куруців, що продовжували чинити опір Габсбургам і капітулював вже після капітуляції основних сил у Сатмарі в 1711 році. Серйозно пошкоджений Хустський замок 3 липня 1766 був вражений блискавкою, в 1788 впала його башта. Народна традиція приписувала руйнування Хустського замку опришку Миколі Шугаю, що знайшло своє відображення у творчості чеського письменника Івана Ольбрахта.

Станом на 1910 у Хусті проживало 10292 громадян, з них 5230 русинів / українців, 3505 угорців і 1535 німців. У 1919 в місті була встановлена ​​радянська влада (Угорська радянська республіка), але незабаром 18 квітня 1919 він був захоплений військами боярської Румунії і разом з усією Підкарпатської Руссю (сучасна Закарпатська Україна) переданий Чехословаччині за Тріанонським мирним договором. В результаті розділу комітату Марамарош між Чехословаччиною та Румунією, адміністративним центром його чехословацької частини став Хуст, що викликало бурхливий розвиток міста в 1920-1930-і роки.

За рішенням Віденського арбітражу 1938 рівнинна частина Закарпаття з найбільшими містами Ужгородом та Мукачевим була передана Угорщині, і автономний уряд Підкарпатської Русі з іншими адміністративними структурами був змушений 10 листопада 1938 покинути Ужгород і обрати своєю столицею третій за величиною центр - Хуст. Саме тут 15 березня 1939 Августином Волошиним була проголошена незалежність Карпатської України; в той же день угорські війська зайняли місто.

За період окупації Закарпатської області угорськими та німецькими військами з Хуста в табори і на примусові роботи було вивезено понад 8 тисяч осіб, у тому числі вся єврейська громада. Разом з тим, у Хусті з самого початку окупації розгорнувся антифашистський рух, одним з представників якого був уродженець Ізи поет-антифашист Дмитро Вакаров, страчений угорською адміністрацією за свою діяльність. У серпні 1943 на горі Менчул (північ сучасного Хустського району) висадилася радянська парашутно-десантна група під командуванням угорського антифашиста Ференца Патакі. Місто було звільнено 17-м стрілецьким корпусом 4 Українського Фронту 24 жовтня 1944.

Після війни в Хусті були побудовані нові фабрики і заводи, що забезпечили роботою масу місцевих жителів: фетро-фільцевая, меблева, взуттєва фабрики, керамічний, цегельний і плодо-консервний заводи. У радянський період були відкриті училища медичних сестер, фахівців лісового господарства, бібліотечних працівників, школа-інтернат та інші школи.

Ми у соціальних мережах

Facebook     

Instagram  

Ми на зв'язку 0-24

0 - 24
Телефон: +38 (099) 277-77-11
Факс:

+38 (0312) 67-24-10